Fender Precision Bass: легенда від 50-х років

Увімкни майже будь-який запис за останні 70 років, прислухайся до басової лінії і з великою ймовірністю ти слухаєш Fender Precision Bass. Це не перебільшення, це просто інструмент, який потрапив на таку кількість платівок, що легше було б порахувати ті, де його немає. А найдивніше те, що його форма і звук від 1957 року практично не змінилися.

Від продажу першого примірника в жовтні 1951 року минуло рівно 75 років, і Fender відзначає це печаткою на зворотному боці голови нових моделей. Матей у новому випуску Backline узяв до рук два Fender Player II Precision Bass, один із кленовою, другий із палісандровою накладкою, і взявся за питання, навколо якого басисти сперечаються десятиліттями.

Щоб зрозуміти, чому Precision був настільки важливим, уяви, що було до нього. Басист стояв у гурті за контрабасом, інструментом завбільшки з дорослу людину, який не влазить в авто і до клубу його треба нести сходами. Ще гірше, що його майже не було чути. Гурти грали дедалі гучніше, духові секції йшли на повну, гітари вже були електричними, а барабани гучні споконвіку, тож контрабас зникав із міксу першим.

Лео Фендер розв’язав це так, як розв’язував усе, тобто технічно. Він узяв форму, яку знав із Telecaster, додав другий ріг, щоб інструмент із довгою й важкою шийкою висів на ремені рівно, і після довгих спроб зупинився на мензурі 34 дюйми. Він хотів струну, достатньо довгу для доброго резонансу, але не настільки, щоб лади стояли незручно далеко один від одного. Ці 34 дюйми діють і сьогодні та стали стандартом, за яким будують більшість бас-гітар у світі.

Перший примірник продали в жовтні 1951 за 199,50 долара, і доступний він був лише в прозорому кольорі blonde. Проблема виникла одразу, бо тодішні гітарні комбо просто не витягували басові частоти й при гучнішій грі розсипалися. Тому Фендеру довелося збудувати й перший у світі басовий підсилювач, легендарний Bassman, який парадоксально став культовим радше серед гітаристів, ніж серед басистів.

Тут багато хто помиляється, бо слово Precision стосується не звуку й не точності гри, а ладів. Контрабас ладів не має, тож басист шукає інтонацію вухом і пальцем, і що вище по грифу, то це делікатніше. Лео Фендер був одержимий точністю виробництва, і в його інструменті лади стояли настільки точно, що грати чисто можна було практично одразу. Звідси й Precision. По суті, це була реклама того, що ти не влучиш повз, і саме тому на нього переходили гітаристи, які доти бас у руках ніколи не тримали.

Перші роки Precision ще шукав себе. 1954 року він отримав заокруглений корпус і виріз під передпліччя, бо доти це була буквально дошка, а до того додався двоколірний sunburst. Справжній злам, однак, стався 1957 року, коли Fender замінив початковий простий звукознімач на split-coil, тобто на звукознімач, поділений на дві половини.

Причин було дві, і обидві практичні. Початковий однокотушковий звукознімач гудів, що Лео Фендера відверто дратувало, а до того ж його полюси стояли просто під струнами, тож він давав таку жорстку атаку, що рвав динаміки. Коли він поділив звукознімач навпіл, з’єднав половини в протифазі, а магніти посунув з боків струн замість під них, зникли і гул, і той жорсткий удар, а звук лишився повним і округлим. Того ж року бас отримав голову за зразком Stratocaster і pickguard з електронікою, змонтованою просто на ньому. Відтоді він практично не змінювався, що для інструмента, який випускають від 1951 року, досить виняткове.

Найбільша заслуга в тому, що Precision став стандартом, імовірно належить Джеймсу Джеймерсону. Він грав на примірнику 1962 року, який сам називав Funk Machine, і записав на ньому практично всю золоту еру Motown. Його басові лінії й досі є обов’язковою літературою для кожного, хто ставиться до баса серйозно.

На іншому кінці Америки юний Браян Вілсон отримав від батька Precision і підсилювач у грудні 1961 року й навчився грати на ньому за кілька днів. Менш ніж за рік вийшов дебют The Beach Boys. З тієї ж епохи походить і Керол Кей, студійна басистка з команди Wrecking Crew, яка записала на Precision таку кількість хітів 60-х, що порахувати їх практично неможливо.

Далі все пішло само. Дональд „Дак“ Данн у Booker T. & the M.G.’s, Джон Ентвісл у The Who, Роджер Вотерс у Pink Floyd, Ді Ді Рамон у Ramones, Пол Сімонон у The Clash, Стінг у The Police, Брюс Фокстон у The Jam. Пізніше Стів Гарріс в Iron Maiden, Дафф Маккаган у Guns N’ Roses, Майк Дірнт у Green Day і Нейт Мендел у Foo Fighters. Важко знайти жанр, у якому Precision не записав би чогось визначального, і більшість із цих імен сьогодні має власну signature модель. Квінсі Джонс підсумував це словами, що бас-гітара Fender була „єдиним технологічним проривом, який назавжди змінив музику“.

1. Перший Precision продали в жовтні 1951 за 199,50 долара, і доступний він був лише в прозорому кольорі blonde. Дистриб’ютори спершу не були в захваті взагалі, тож Лео Фендер особисто возив його по клубах і концертних залах і переконував музикантів одного за одним.

2. Назва не має нічого спільного зі звуком. Precision відсилає до точно встановлених ладів, завдяки яким грати чисто можна було з першого дня, на відміну від безладового контрабаса.

3. Критик Леонард Фезер 1952 року на концерті Лайонела Гемптона записав, що чує бас, але не бачить басиста, і що на сцені стоять дві гітари, а чути лише одну. Басист Гемптона Рой Джонсон відповів йому, що з переходом не мав жодних проблем і використав інструмент на концерті того ж дня, коли його отримав.

4. Джон Ентвісл у 14 років, 1959 року, збудував власну копію Precision за фотографіями, бо в Британії тоді його просто не можна було дістати. Довго вона не протрималася, він продав її на наполягання Роджера Долтрі, який стверджував, що через неї в них постійно горять динаміки.

5. Бас, який Пол Сімонон розбиває на обкладинці альбому London Calling, це Precision. Сталося це 20 вересня 1979 у нью-йоркському Palladium, а причиною була злість на охоронців, які не давали публіці підвестися з місць. Фотографка Пенні Сміт насправді не хотіла, щоб знімок потрапив на обкладинку, бо він здавався їй розмитим, а журнал Q у 2002 році назвав його найкращою рок-фотографією всіх часів. Залишки того баса сьогодні виставлені в Museum of London.

Первісний Precision мав шийку з одного шматка клена разом із накладкою. 1959 року Fender перейшов на наклеєну палісандрову накладку, і вона стала стандартом, доки в середині 60-х клен не повернувся як альтернатива. Відтоді вибираєш ти.

Різниця існує, але вона менша, ніж про неї пишуть в інтернеті. Клен твердіша й щільніша деревина, до того ж її лакують, тож тон має трохи гострішу атаку й виразніші верхи. Це той звук, який працює, коли тобі треба, щоб бас чувся як самостійний інструмент, а не лише як підкладка під гуртом. Палісандр не лакують, він пористіший і м’якший, тож заокруглює атаку й загалом звучить на відтінок тепліше й темніше. Це справді чути, але різниця менша, ніж між двома комплектами струн, і значно менша за те, що з тоном робить твоя права рука.

Набагато більшу роль відіграє відчуття під пальцями. Лакований клен гладенький і слизький, тож рука ковзає по ньому швидше, але якщо долоні пітніють, він може починати чіплятися. Палісандр матовий і шорсткіший, тримає палець трохи краще й ніколи не липне. Саме тому варто спробувати обидва й вирішити за тим, що тобі лягає.

Player II це у Fender найдоступніша серія, тобто інструменти, виготовлені в Мексиці, які тримаються низько за ціною, але це й далі справжні Fender з усім, що до цього належить. Найпомітніша зміна порівняно з первісною серією Player це саме повернення палісандра. Раніше використовували світлішу деревину Pau Ferro, яка сама собою нормальна, але візуально це ніколи не було те, бо Fender людина автоматично пов’язує з палісандром.

Друга річ, яку відчуваєш одразу, це заокруглені краї накладки. Коли береш бас до рук у магазині, перше, що може заважати, це виступні кінці ладів і гострий край накладки, який впивається в долоню. Тут немає ні того, ні іншого, лади гарно оброблені, а накладка заокруглена згори і знизу. Шийка це сучасне C з радіусом 9,5 дюйма, тож вона лягає в руку і меншій людині чи підлітку, а ззаду має сатиновий поліуретановий лак, що на практиці означає, що великий палець ковзає по ній гладко і не збирає бруду навіть при спітнілих руках.

Найбільше, однак, здивував звукознімач. З усіх басів Fender, які тестував Матей, саме цей має найнахабніший характер. Тоді як дорожчі моделі виглядають професійно й збалансовано, цей відверто пробивний і тисне вперед, аж без проблем уявляєш цей бас у панк-гурті, де він ріже крізь усе інше. У відео є звукові приклади, тож можеш оцінити сам. Конкретно йдеться про Player II Precision Bass у кольорі Rallye Orange із кленовою накладкою та білим тришаровим pickguard, а також про версію Cactus Gray з палісандром.

Якщо хочеш оригінального Fender і не хочеш віддавати за нього кілька тисяч, Player II це найрозумніший шлях. Йому немає чого соромитися й поруч із дорожчими моделями, він має власний характер і підходить навіть тому, хто братиме Fender лише вряди-годи, але хоче мати вдома оригінал. Єдине, що трохи прикро, це те, що він приходить у картонній коробці й чохла в ній не знайдеш, тож на гігбег або кофр розраховуй окремо.

На рівень вище стоять American Performer і American Professional II, тобто баси, виготовлені в США, з кращою фурнітурою та звукознімачами. Хто хоче вінтажний звук і вигляд, знайде його в American Original 60s, а хто хоче саме той інструмент, який продавали в 50-х, візьме American Vintage II 1954. Він має оригінальний однокотушковий звукознімач, велику голову Telecaster зразка до 1957 року й радіус накладки 7,25 дюйма, що помітно округліше за сьогоднішні 9,5. Якщо шукаєш радше сучасний і легший бас, поглянь на Aerodyne Special.

А якщо тебе тягне конкретний звук конкретної людини, signature моделі це не маркетинг. Steve Harris Precision має інший звукознімач і побудований саме під той галоп, який ти знаєш з Iron Maiden, Duff McKagan Deluxe налаштований на грубіший рок-звук, а Nate Mendel P Bass це проста класика для того, хто хоче один тон і хоче мати його досконалим. Усю пропозицію маєш у бас-гітарах Fender, якщо шукаєш свою першу, поглянь на бас-гітари для початківців, а якщо потрібен нижчий діапазон, маємо й п’ятиструнні бас-гітари. До речі, другим великим басом від Fender є Jazz Bass, який з’явився 1960 року і Precision не замінив, а доповнив.

Бас сам собою тобі ще не заграє, тож розраховуй принаймні на струни, пристойний ремінь і тюнер. Якщо граєш удома, вистачить малого басового комбо, а для репетиційної бази й концертів уже потрібно щось більше, тож перегляньте басові комбо або одразу зв’язку з голови і кабінету. Коли захочеш витягнути з нього більше, ніж чистий звук, почни з одного басового ефекту, спокійно овердрайву або компресора. А якщо ще тільки вибираєш, перегляньте Як вибрати бас-гітару, Як вибрати басовий підсилювач, Як вибрати басовий кабінет і Як замінити струни на бас-гітарі. До речі, якщо тобі до вподоби такі ювілеї, маємо й статтю про те, як Telecaster відсвяткував 75.

А якщо й після всього цього не зможеш визначитися, піди й спробуй їх. Десять хвилин із кленом і палісандром поруч скажуть тобі більше, ніж будь-яке написане порівняння. У баса це все одно єдине, що справді вирішує, бо того, як він лягає в руку, тобі не скаже жодне відео й жодна стаття. Уся пропозиція в електричних бас-гітарах.