Як вибрати банджо

Банджо це інструмент, який більшість людей знає з однієї-єдиної сцени у фільмі, а потім роками його не чує. При цьому ти впізнаєш його за дві секунди, і водночас це один із найдешевших способів зіграти вдома щось, що звучить геть інакше, ніж гітара. Він має металевий дзвінкий тон, який розноситься кімнатою навіть без підсилення, а перші речі вивчиш на ньому швидше, ніж очікуєш.

Справу трохи ускладнює те, що банджо це не один інструмент, а ціла родина. Воно може мати 4, 5 або 6 струн, відкриту чи закриту спинку, і кожна з цих комбінацій грається інакше й належить до іншого жанру. Тому варто знати, чого ти насправді хочеш, перш ніж його замовиш. Пройдімо це від початку.

На відміну від акустичної гітари, яка має дерев’яну деку, банджо має натягнуту мембрану, точнісінько як барабан. Саме тому воно й звучить так, як звучить. Струна розгойдує мембрану, а та коливається значно швидше за дерево, тож результатом є гострий, пробивний тон із коротким згасанням. Жодного довгого дзвону, як у гітари, кожна нота озивається й одразу зникає, і саме тому швидкі пасажі на банджо такі виразні.

Мембрану тримає натягнутою металевий обруч і система гачків по колу, якими регулюється натяг. Що тугіша мембрана, то гострішим і гучнішим є тон. У кращих інструментів під мембраною є ще тональне кільце, тобто важкий металевий обід, який додає звуку об’єму й тривалості. Тональне кільце це одна з головних речей, що відділяє дешеве банджо від дорогого, і водночас причина, чому пристойний інструмент важить своє.

П’ятиструнне банджо це та класика, яка найімовірніше спаде тобі на думку першою. Упізнаєш його за п’ятою струною, яка коротша за решту, починається аж на 5 ладу і має власний кілок просто в грифі. На ній не грають мелодію, вона звучить увесь час однаково й працює як так званий дрон, і саме вона дає банджо той характерний дзвінкий відтінок. Грають із табулатури, а права рука працює в так званих rolls, тобто у сталих візерунках защипування впоперек струн, а не в бою по акордах, як на гітарі. Якщо хочеш грати блюграс, кантрі чи old-time, це єдиний правильний вибір, і з нашої пропозиції сюди належить, наприклад, SX BJ405 або резонаторне Pasadena 01BJ001.

Чотириструнне банджо існує у двох видах, теноровому та плектровому, і грають на ньому медіатором. Воно не має дронової струни, тож звучить дещо буденніше, і вдома воно в зовсім іншій музиці. На ньому грають мелодію, а не акорди, і відповідно до цього його й читають, тобто в ірландській народній музиці з класичних нот або на слух, а в диксиленді та старому джазі 20-х років за акордовими позначеннями. Якщо тебе тягне в цей бік, поглянь на SX BJ404.

Шестиструнне банджо це трохи шахрайство й водночас найрозумніша річ для кожного, хто вже грає на гітарі. Воно налаштовується точнісінько як гітара, тож ти сідаєш за нього без жодного нового аплікатурного хвату, а банджовий звук отримуєш задарма. Читаєш до нього звичайні гітарні табулатури й акордові позначення, тобто не вчиш узагалі нічого нового. Справжньої банджової техніки ти хоч і не опануєш, але якщо хочеш лише додати гурту інший звук, це найшвидший шлях. У нас знайдеш SX BJ406 і блюграсове Stagg BJM30.

Друге велике рішення це те, чи має банджо ззаду тверду кришку, так званий резонатор. Це пластина, пригвинчена до задньої частини корпусу, і її завдання відбивати звук уперед, до слухача. Резонаторне банджо тому гучніше й гостріше, а це саме те, що тобі потрібно в блюграсовому гурті, де треба пробитися крізь скрипку, мандоліну й контрабас. Більшість інструментів у нашій пропозиції, зокрема Pasadena 01BJ001 та Ortega OBJ150-WB, резонаторні.

У банджо з відкритою спинкою резонатора немає, тож воно тихіше, тепліше й значно легше. На ньому грають стиль clawhammer, тобто старий американський спосіб удару згори, і це вибір для гри вдома, на веранді та в малому складі. Воно зазвичай і налаштоване інакше, з вищим положенням струн над ладами, що цьому удару пасує. Якщо тебе вабить old-time музика, а не перегони на швидкість, воно тобі підійде краще, а після години гри не болітиме плече.

Щодо мембрани діє правило, що майже всі пристойні інструменти використовують мембрану марки Remo, і це добра новина, бо це перевірений стандарт і міняється вона дешево. Поглянь також на кількість гачків по колу, бо це надійний показник класу інструмента. Дешевші моделі мають їх близько 16 до 18, кращі 24, а професійні 30, як згаданий Stagg. Більше гачків означає рівномірніший натяг мембрани й стабільніший тон.

У шийці дивися на те, з чого зроблена накладка. Палісандр це стандарт, і ти знайдеш його навіть на дешевших моделях, що нормально. Важливіше, чи має шийка регульований анкер, тобто стрижень, яким можна вирівняти шийку, коли вона з часом вигнеться. Без нього інструмент за кілька років важко полагодити. Усі моделі, які варто розглядати, його мають, але на найдешевших вживаних примірниках це варто перевірити.

У найнижчому класі ти отримаєш робочий інструмент із мембраною Remo, корпусом з окуме або махагону та палісандровою накладкою. Зіграєш на ньому все, просто він буде трохи тихіший, а тон не матиме стільки тіла, бо йому бракує пристойного тонального кільця. Для початку цього цілком достатньо, і це розумний вхід, якщо ти не певен, чи банджо тобі зайде. Огляд маєш у найдешевших банджо.

Середній клас приносить більше гачків, важчу фурнітуру і головно те тональне кільце, яке ти чуєш одразу. Інструмент гучніший, звучить повніше й краще тримає стрій, що в банджо важливіше, ніж у гітари, бо натягнута мембрана реагує і на температуру, і на вологість. Сюди пасують марки на кшталт Ortega та Pasadena.

А якщо ти вже знаєш, що з банджо залишишся, варто поглянути вище, де платиш головно за точність обробки та за метал. Усю пропозицію в усіх цінових рівнях знайдеш у категорії банджо, де представлені й SX, Stagg та Ibanez.

1. П’ятиструнне банджо налаштовують у відкрите G, а це означає, що коли ти проведеш по всіх струнах, нічого не притискаючи, пролунає чистий акорд соль мажор. Саме тому зіграти на ньому щось придатне можна вже за 10 хвилин після розпакування.

2. Та коротка п’ята струна не є ні виробничим браком, ні економією матеріалу. Це дронова струна, яка звучить однаково незалежно від акорду, і саме вона створює той упізнаваний банджовий передзвін.

3. Банджо має африканське коріння. До Америки його привезли поневолені люди із Західної Африки, де грали на інструментах із корпусом із висушеного гарбуза й натягнутою шкірою. Лише значно пізніше воно стало символом американської сільської музики.

4. Сучасний блюграсовий стиль вигадав у 40-х роках Ерл Скраґс, коли запропонував гру 3 пальцями замість доти вживаного удару згори. Його техніку й досі називають просто Scruggs style, і саме вона є причиною, чому банджо в блюграсі звучить так швидко.

5. До появи підсилювачів банджо було найгучнішим струнним інструментом у гурті, і саме тому воно сиділо в перших джазових оркестрах замість гітари. Коли прийшли мікрофони та електрогітари, джаз перейшов на гітару, а банджо відступило у фолк.

Перша річ це струни, бо ті, що йдуть із дешевшим інструментом, здебільшого не є нічим особливим, і заміна на пристойний комплект дасть більше, ніж ти очікуєш. Друга річ це запасна мембрана, не одразу, але зважай, що з часом вона витягнеться, і це витратний матеріал так само, як струни.

Далі тобі знадобиться тюнер, і то більше, ніж при гітарі, бо банджо розладжується швидше. Згодиться й каподастр, тільки увага, для банджо потрібен вужчий за гітарний, а п’ята струна вирішується окремим каподастром. А оскільки банджо має виступну фурнітуру, яка легко дряпається, візьми до нього одразу чохол або твердий кофр.

Тут добре знати, у що ти вплутуєшся. Банджо вчать не з класичних нот, а з табулатури, яка замість висоти тону показує прямо струну й лад, а в п’ятиструнного ще й те, яким пальцем ти защипуєш. Якщо вже граєш на гітарі, це для тебе знайома річ і перейдеш на банджо без проблем. Маємо й школи для цілковитих початківців, які проведуть тебе технікам на кшталт hammer-on, slide і pull-off, тобто саме тим, на чому тримається гра на банджо. А якщо з читанням запису починаєш з нуля, допоможе тобі Як читати ноти.

Вирішує головно те, що ти хочеш грати. На блюграс і кантрі бери п’ятиструнне резонаторне банджо, це водночас найпоширеніший вибір, і до нього знайдеш найбільше навчального матеріалу. На old-time і гру вдома обери п’ятиструнне з відкритою спинкою, воно буде тихіше й легше. На джаз та ірландську музику візьми чотириструнне. А якщо вже граєш на гітарі і хочеш лише новий звук без навчання з нуля, бери шестиструнне, сядеш за нього за хвилину.

Якщо ти досі не можеш визначитися, нічого страшного, банджо належить до інструментів, які варто спершу взяти до рук. Постав поруч резонаторне й з відкритою спинкою, і 5 хвилин скажуть тобі те, чого з опису не вичитаєш. Уся пропозиція банджо це добра відправна точка, щоб звузити вибір, а якщо це твій перший інструмент узагалі, допоможе й Поділ музичних інструментів.