Топ 10 альбомів, які визначили панк 70-х

Панк почався не з маніфесту. Він почався з нетерплячості. Кілька людей перестали чекати, доки їх хтось пустить на сцену, і збудували її самі.

Буквально. У березні 1974 року один нью-йоркський гурт отримав дозвіл грати в обшарпаному барі на Бауері й сцену мусив збити власноруч. Гурт називався Television, бар називався CBGB, і з їхніх недільних концертів виросла вся американська сцена. Через два роки те саме відбувалося в Лондоні. На перших концертах Sex Pistols стояло кілька десятків людей, і добра частина з них за півроку мала власний гурт.

Технічно панк був кроком назад, і саме в цьому була суть. Замість десятихвилинних композицій дві хвилини. Замість сольних чарів три акорди на дешевій електрогітарі та маленький підсилювач, викручений до упору. Бас грав не мелодійні лінії, а вісімки. Барабани тримали темп, і більшого від них не хотіли. Записували швидко, бо на довгі студійні сесії не було грошей, і саме тоді з'ясувалося, що за тиждень можна зробити платівку, яка витримає п'ятдесят років.

Ми вибрали десять альбомів, на яких панк сімдесятих справді тримається. Ідемо від десятого місця до першого, тож найсильніше чекає на тебе в кінці. Усі знайдеш на вінілі та на CD.

Ще до того, як панк почали називати панком, грали New York Dolls. П'ятеро чоловіків на високих підборах, які робили рок-н-рол так гучно й недбало, що це не вписувалося більше нікуди. Дебют вийшов 27 липня 1973 року на Mercury. У студії Record Plant вони записали його за вісім днів, а зведення зайняло пів дня. Продюсував його Тодд Рандґрен, який вважав гурт аматорами, і, можливо, саме тому на платівці все залишилося точно так, як вони грали наживо.

Personality Crisis, Trash і Jet Boy звучать як Rolling Stones після тижня без сну. Гітари Джонні Тандерса і Сільвейна Сільвейна перекрикують одна одну, Девід Йогансен співає так, ніби інтонація це чужий клопіт, і все це тримає купи чиста нахабність. Критики тоді не знали, що з цим робити, і платівка майже не продавалася. Через три роки її мав удома кожен гурт-початківець у Нью-Йорку й Лондоні.

Fun fact: первісний барабанщик Біллі Мурсія помер у 1972 році, ще до запису дебюту, і його замінив Джеррі Нолан. Пізніше гурт продюсував Малкольм Макларен, та сама людина, яка потім зібрала Sex Pistols.

Якщо хтось у 1973 році звучав як панк ще до того, як панк узагалі з'явився, то це були The Stooges. Третій альбом вийшов 7 лютого 1973 року на Columbia, записували його в Лондоні в студії CBS, і весь він тримається на дуеті Іґґі Поп і гітарист Джеймс Вільямсон. Більшість пісень вони написали разом. Тон Вільямсона, сухий і без краплі повітря, досі слугує еталоном, коли комусь треба пояснити, як має звучати гітара через добряче перевантажений канал.

Search and Destroy відкриває альбом рифом, який за чотири роки переписала половина лондонських гуртів. Gimme Danger показує другий бік, повільний і повзучий, де замість гучності зростає напруга. Альбом тоді провалився, і гурт невдовзі після нього розпався. Sex Pistols і The Damned пізніше називали його своїм підручником.

Fun fact: платівка існує у двох офіційних міксах. Первісний, 1973 року, зробив Девід Бові, який також вибив гурту контракт із Columbia, коли лейбл відхилив сирий мікс самого гурту. У 1997 році альбом перемікшував сам Іґґі Поп, і суперечки про те, яка версія краща, тривають досі.

Патті Сміт прийшла на сцену як поетка, а не як співачка, і саме тому з її дебюту вийшло щось, чого доти не існувало. Horses вийшли 10 листопада 1975 року на Arista Records, записувалися у вересні того ж року в Electric Lady Studios, а продюсував їх Джон Кейл із Velvet Underground. Нічого не полірували. Усе підпорядкували слову.

Альбом відкриває перероблена Gloria Ван Моррісона, яку Сміт розібрала і склала наново навколо власної поезії. Дев'ятихвилинна Land спирається на старий хіт Land of a Thousand Dances і перетворюється на потік свідомості, якого доти ніхто не випускав на рок-платівку. Гурт за нею грає просто, майже гаражно, і саме цей контраст із текстами зробив із Horses взірець для всього, що прийшло далі.

Fun fact: чорно-білий портрет на обкладинці зняв Роберт Мепплторп, тоді ще невідомий фотограф і її найближчий друг, з яким вона роками жила разом. Біла сорочка, піджак через плече, жодного макіяжу. Відтоді цю обкладинку скопіювали десятки людей.

Поки Лондон переймався телевізійними скандалами, у Белфасті панк грали в місті з патрулями й блокпостами. Stiff Little Fingers записали дебют у 1979 році, і він став найпершим альбомом, який випустив лейбл Rough Trade. У британському чарті він піднявся на 14 місце, що для гурту без великої компанії за спиною було нечуваним.

Голос Джейка Бернза звучить як горло, яке давно облишило крик. Тексти він писав разом із журналістом Гордоном Оґілві, який водночас був менеджером гурту. Suspect Device розповідає, що стається з людиною, якій досить довго повторюють, на чиєму боці вона має стояти. Alternative Ulster вийшла синглом у жовтні 1978 року і стала гімном покоління, яке не хотіло жодної із запропонованих сторін. Це не панк про нудьгу на околиці, а про місто, де стріляли.

Fun fact: назва гурту не їхня вигадка. Вони взяли її з пісні Stiff Little Fingers з альбому Pure Mania, який 1977 року випустили лондонські The Vibrators.

Wire були чотирма студентами мистецької школи й дивилися на панк як на матеріал, а не як на стиль життя. Pink Flag вийшов 25 листопада 1977 року під маркою Harvest, записували його у вересні та жовтні в Advision Studios, а продюсував Майк Торн. На платівці двадцять одна пісня, і вся вона триває 35 хвилин 26 секунд.

Принцип був простий і безкомпромісний. Якщо вистачало одного рифа, другий не додавали, а якщо приспів не треба було повторювати, гурт просто припиняв грати. Field Day for Sundays триває двадцять вісім секунд. Інші пісні закінчуються після сорока п'яти. Поруч із ними стоять Ex Lion Tamer і титульна Pink Flag звичайної довжини і тим більшого впливу. З цієї платівки виріс і пост-панк, і американський хардкор, а коли слухаєш її в пристойних навушниках, чуєш, наскільки це продумано.

Fun fact: пісню 12XU з цього альбому перейняли американські Minor Threat, і їхня версія вийшла 1982 року на збірці Flex Your Head. Один із перших мостів між британським панком і вашингтонським хардкором.

Television були першим гуртом, який Гіллі Крістал пустив грати в CBGB. Недільну резиденцію вони почали там 31 березня 1974 року, а сцену збудували власними руками. Через три роки, 8 лютого 1977 року, вони випустили на Elektra дебют, який мав спільну з рештою сцени енергію, але не підхід до гітари.

Marquee Moon передусім платівка про дві гітари. Том Верлен і Річард Ллойд грають акорди не проти одне одного, а довкола одне одного. Один веде лінію, другий її коментує, і в десятихвилинній титульній композиції це виростає в соло, яке не має нічого спільного з блюзовими кліше. Альбом продюсував Верлен разом зі звукорежисером Енді Джонсом, який до того працював із Rolling Stones. Що вони вміли й за три хвилини, доводять Venus і Friction.

Fun fact: первісним басистом гурту був Річард Гелл. Він пішов ще до запису, заснував The Heartbreakers із колишніми учасниками New York Dolls, а потім гурт Voidoids. На Marquee Moon грає вже Фред Сміт, який до того був у Blondie.

Sex Pistols мали скандали, а The Damned мали фору. Їхній сингл New Rose вийшов 22 жовтня 1976 року і був найпершим синглом британського панк-гурту. Альбом Damned Damned Damned з'явився 18 лютого 1977 року на Stiff Records і став першим альбомом, який випустив британський панк-гурт. У чарті він дійшов до 34 місця.

Його записували в Pathway Studios із продюсером Ніком Лоу, і він звучить точно так, як у 1977 році грали наживо. Швидко, брудно, без виправлень. Neat Neat Neat тягне басова лінія, Дейв Веніан співає так, ніби щойно повернувся з похорону, а барабанщик Рет Скейбіс гатить по установці, ніби хоче її розбити. Для гуртів, які тоді починали, це був передусім доказ, що можна й без великої компанії за спиною.

Fun fact: The Damned були також першим британським панк-гуртом, який відіграв тур в Америці. Перші два сети вони зіграли 7 квітня 1977 року саме в CBGB.

Це та платівка, на якій панк перетворився з ідеї на форму. Ramones випустили дебют 23 квітня 1976 року на Sire Records і записали його за сім днів: три дні інструменти й чотири дні вокал. Усе це коштувало 6400 доларів. Продюсер Крейґ Леон згодом сказав, що зробити альбом за тиждень і за такі гроші тоді було немислимо.

Чотирнадцять пісень, менш ніж півгодини, жодного соло. Blitzkrieg Bop, Beat on the Brat, Judy Is a Punk і Now I Wanna Sniff Some Glue тримаються на барре-акордах, які Джонні Рамон гатить самими ударами вниз, на басу Ді Ді і на темпі, яке ніколи не падає. Саме ця платівка переконала сотні людей, що для гурту досить гітари, бас-гітари, барабанної установки і бажання. Коли Ramones улітку 1976 року відіграли концерти в Лондоні, у залі сиділи люди, які за кілька місяців записали інші платівки з цього списку.

Fun fact: культову світлину чотирьох хлопців біля цегляної стіни зробила Роберта Бейлі для журналу Punk і отримала за неї 125 доларів. Лейбл найняв для обкладинки відомого фотографа, але гурту не сподобалися його вилизані кадри, і вони проштовхнули знімок Бейлі.

Єдиний студійний альбом Sex Pistols вийшов 28 жовтня 1977 року на Virgin Records. Радіо відмовлялося його грати, частина магазинів відмовлялася його виставляти, і попри це він дебютував на першому місці британського чарту. Рідко буває, щоб одна платівка за рік змінила всю музичну індустрію. Ця змінила.

Anarchy in the U.K., God Save the Queen, Pretty Vacant і Holidays in the Sun звучать твердіше, ніж про панк зазвичай говорять. Гітари Стіва Джонса нашаровані й потужні, тож альбом ближчий до хард-року, ніж до трьох акордів у гаражі. Понад ними Джонні Роттен не складає мелодій, а атакує. Жовто-рожеву обкладинку з літерами, вирізаними як із газет, придумав Джеймі Рід, і вона стала одним із найбільш копійованих візуалів в історії музики. Знайдеш її й на музичному мерчі.

Fun fact: через одне слово в назві альбом опинився в суді. Менеджера крамниці Virgin у Ноттінгемі Кріса Сіла заарештували 5 листопада 1977 року за те, що він виставив плакат із назвою альбому, і звинуватили за законом про непристойну рекламу 1889 року. Захист узяв на себе адвокат Джон Мортімер, який пояснив у суді, що bollocks це стародавнє англійське слово для дурниці. 24 листопада 1977 року суд виправдав продавця.

Панк, за всіма прогнозами, мав протриматися два роки і згаснути. The Clash натомість записали подвійний альбом, який вийшов 14 грудня 1979 року на CBS і показав, що жанр можна розтягнути настільки, наскільки захочеш. Записували його з серпня 1979 року у Wessex Studios приблизно п'ять-шість тижнів із продюсером Ґаєм Стівенсом.

На дев'ятнадцяти піснях знайдеш панк, ска, реґі, рокабілі й соул, і жодна з них не звучить як виїзд із дому. Титульна London Calling це гімн про місто, яке чекає на катастрофу. The Guns of Brixton написав і співає басист Пол Саймонон про район, у якому виріс, і її басова лінія належить до найцитованіших у британському року. Rudie Can't Fail, Spanish Bombs і Death or Glory показують гурт, якому вже нікому нічого не треба доводити. Якщо з цього списку купуєш одну-єдину платівку на програвач, бери саме цю.

Fun fact: світлину на обкладинці зробила Пенні Сміт 21 вересня 1979 року в нью-йоркському клубі The Palladium. На ній Пол Саймонон розбиває свою бас-гітару Fender Precision об сцену. Сміт вважала кадр розмитим і непридатним, а Джо Страммер і художник Рей Лаурі побачили в ньому цілком протилежне. Лаурі додав рожевий напис уздовж лівого краю і зелений уздовж нижнього, точно як на обкладинці дебюту Елвіса Преслі 1956 року.

Панк сімдесятих тривав недовго, і частина його сили була саме в цьому. До 1980 року сцена була вже деінде. В Америці з нього виріс хардкор із гуртами на кшталт Dead Kennedys і Misfits, а в Британії частина музикантів повернулася до пост-панку й темніших речей, які робили Joy Division.

Але відлуння ніколи не стихало. Без цих десяти платівок не було б ані Nirvana, ані Green Day, ані більшості того, що сьогодні народжується в гаражних репетиційних. І головне: панк ніколи не був про обладнання. Тобі досить гітари, підсилювача, кількох медіаторів і бажання зіграти це гучно. Решта це просто гучність.

Якщо тобі до смаку такі добірки, поглянь також на альбоми, які визначили британський хеві-метал, ґрандж, ню-метал, синт-поп 80-х і бум-бет.

Джерело фотографій: Shutterstock, Wikipedia, Discogs